Монітор різко спалахнув, ніби хтось увімкнув світло просто в очі. Лабубу здригнувся і прибрав руку з мишки. У кімнаті було тепло, навіть задушливо, але екран дихав холодом. Пальці на мить заніміли, і він потер їх об коліна, відчуваючи шорстку тканину штанів. З колонок нічого не звучало, проте тиша була надто щільна, ніби в ній ховалося щось зайве.
На екрані вже був світ. Він не пам’ятав, щоб натискав запуск. Персонаж стояв посеред порожньої площі, а небо над ним було темнішим, ніж мало б. Лабубу нахилився ближче і відчув слабкий запах гарячого пластику від системного блока. Вентилятор працював ривками, ніби задихався.
Він поворухнув мишку. Персонаж відгукнувся із затримкою. Цей рух був не плавний, а ламаний, як у сні, коли тіло слухається не одразу. Лабубу подумав, що гра просто довго вантажилась, але відчуття не відпускало. Тут було надто порожньо. Навіть для цього світу.
Десь у глибині карти з’явився звук. Не музика, не ефект, а глухий удар, схожий на те, як хтось стукає по столу знизу. Лабубу машинально глянув під свій стіл. Там лежав подовжувач і пилюка. Нічого не рухалось.
Він повів персонажа вперед. Площа закінчувалася раптово, без переходу, і починався коридор зі стінами однакового кольору. Поверхня під ногами виглядала слизькою, хоча текстура була сухою. Камера трохи тремтіла, і Лабубу відчув легке запаморочення, ніби дивився не на екран, а в глибоку яму.
Тоді й з’явилась думка, що після цієї гри він уже не закриє комп’ютер так, як завжди.
У коридорі було холодніше. Він не знав, як це можливо, але плечі вкрилися дрібним ознобом. Лабубу підтягнув ноги на стілець, відчуваючи дерев’яну кромку під ступнями. З колонок долинув тихий тріск, наче хтось повільно рвав папір.
Персонаж зупинився сам. Клавіші не реагували. Лабубу натиснув ще раз, сильніше, і тільки тоді рух відновився. Попереду з’явився інший аватар. Він стояв спиною і не рухався. Одяг був звичайний, але голова повернута трохи під неправильним кутом.
Лабубу хотів обійти його, але простір стиснувся. Коридор став вужчим, стіни ніби підповзли ближче. У чаті з’явився рядок.
— Ти це бачиш?
Лабубу проковтнув слину. Горло пересохло, хоча він пив воду кілька хвилин тому. Він надрукував так, але повідомлення не відправилось. Курсор завис, мигнув і повернувся на місце.
Інший аватар повільно обернувся. Обличчя було стандартним, але очі темніші, ніж повинні. Вони не кліпали. Лабубу відчув, як серце б’ється десь у вухах. У колонках знову почувся той самий удар, тепер ближче.
Світ раптово розширився. Коридор зник, і вони стояли на платформі над чорною порожнечею. Вона не була пустою. Там щось рухалося, ледь помітно, як тінь у каламутній воді. Лабубу хотів відвернутись, але погляд чіплявся за темряву.
Інший гравець зробив крок до краю.
WOW:
— Тут вони прокидаються.
Ці слова не виглядали як жарт. Лабубу відчув, як мишка спітніла під долонею. Він подумав про кнопку виходу, але не подивився на неї. Знизу піднявся звук, схожий на дихання, повільне і важке.
Платформа здригнулася. Лабубу відсунувся від монітора, стілець скрипнув. У кімнаті раптом стало холодно, ніби хтось відчинив вікно. Він знав, що це неможливо, але відчуття було справжнім. Холод пройшовся по щиколотках.
Інший аватар зник без анімації. Просто перестав існувати. У ту ж мить щось знизу піднялося вище. Камера не хотіла показувати це повністю, але Лабубу бачив край форми, темну і нерівну. Він натиснув вихід. Раз. Другий. Кнопка спрацювала тільки з третього.
Екран згас. У кімнаті залишився тільки шум вентилятора, тепер рівний і спокійний. Лабубу сидів, не рухаючись. Пальці тремтіли. Він торкнувся столу і відчув холодну поверхню, ніби той давно стояв у підвалі.
Він встав і пішов на кухню. Підлога була теплою, лампа світила звично. Він налив собі води і випив, відчуваючи, як ковток повертає тіло до норми. Коли він повернувся, комп’ютер був вимкнений.
Наступного дня Лабубу знову відкрив гру. Все виглядало звично. Яскраві кольори, музика, повні сервери. Він трохи розслабився. Але десь на краю екрана, у відбитті темного скла, йому здалося, що хтось стоїть за спиною його персонажа.
Він вийшов одразу.
Комп’ютер цього разу вимкнувся швидко. Але коли він проходив повз стіл, то почув ледь вловимий звук, схожий на тихе дихання.
Жанр: Digital Horror.
