(Дідівська мудрість)
Одного разу дід пішов уранці до ставка — не рибу ловити, не митися, а просто посидіти подумати. Бо, як сам казав:
– Іноді людині треба не відповідь — а щоб її просто вода віддзеркалила без боргів і питань.
Сів, крекчить, думає. І тут жаба з очерету вистрибує та й каже:
— Діду, а ти чого такий сумний?
А дід, не злякавшись, каже:
— Та баба мене знову сварила… Каже, що я лінивий, бо город не скопаний, хата не побілена, а в голові в мене одна філософія.
WOW:
А жаба відповідає:
— Діду, ти мені нагадуєш лілію: гарна, горда… але під нею жаби сидять. Баба твоя — це та жаба, що тебе тримає на плаву, але тільки кумкає голосно!
Дід подумав, поворушив вусом, і каже:
— Жабо, ти хоч і холодна, але в тебе душа тепліша за деяких людей.
І з тих пір дід, коли сварився з бабою, йшов до ставка і радився з жабою. А жаба, як мудра істота, завжди відповідала коротко:
— Посади картоплю — і мовчи. Бо щастя не в словах, а в врожаї.
