Було колись місто, де людям щоночі снилися дивовижні сни:
- одні літали серед хмар,
- інші розмовляли з драконами,
- хтось блукав стародавніми замками.
Але одного дня сни зникли.
Люди більше не бачили кольорових видінь, не подорожували в своїх мріях, не прокидалися з посмішками. Вони стали втомленими, сумними, байдужими.
Тільки одна дівчинка, Ліна, помічала, що щось не так.
— Мамо, чому я більше не бачу снів? — запитала вона.
Мама знизала плечима:
— Напевно, сни просто закінчилися…
Але Ліна знала: сни не можуть просто зникнути. Їх хтось забрав. І вона вирішила знайти того, хто це зробив.
Зустріч із дивним гостем
Одного вечора, коли місто вкотре засинало в порожнечі, Ліна почула тихий стукіт у вікно.
За склом стояв… єдиноріг!
Його срібляста грива переливалася у світлі місяця, а в очах відбивалися тисячі зірок.
— Ліно, я шукав тебе, — сказав він.
— Ти вмієш говорити? — здивувалася дівчинка.
— Я — Онікс, охоронець снів, — пояснив він. — Колись люди берегли свої сни, але тепер вони забули, як це важливо. І тому Сірий Король забрав їх усі.
— Хто це? — запитала Ліна.
— Володар Тіні. Він живе за Чорною Грядею і харчується втраченими снами. Якщо їх не повернути, місто стане зовсім бездушним…
Ліна стиснула кулаки.
— Я вирушу з тобою!
Подорож до Короля Тіні
Разом із Оніксом Ліна вирушила за межі міста.
Дорога була непростою.
Спочатку вони потрапили до Лісу Забутих Мрій, де дерева шепотіли про нездійснені бажання.
— Як багато снів загубилося тут… — сумно промовив єдиноріг.
Ліна нахилилася і підібрала блискучу піщинку.
— Що це?
— Це чийсь загублений сон… — Онікс змахнув хвостом, і піщинка перетворилася на маленьку яскраву зірочку.
Вони рушили далі.
Наступним був Міст Страху. Кожен, хто ступав на нього, відчував свої найбільші жахи.
WOW:
Ліна побачила, як темрява клубочиться під її ногами, шепоче:
— Ти нічого не зміниш… Повернись…
Але вона взяла єдинорога за гриву і сказала:
— Я не боюся!
Міст розтанув у повітрі, і вони дісталися палацу Сірого Короля.
Боротьба за сни
Палац був зроблений із туману.
На троні сидів Король Тіні — високий, у темному плащі, його очі були бездонними, наче ніч.
— Чому ти забрав сни? — сміливо запитала Ліна.
— Вони мені потрібні більше, ніж вам! — прогарчав він. — Люди самі їх покинули! Вони забули мріяти, і я їх зібрав.
— Але ж без снів світ стає холодним! — вигукнула вона.
Король нахилив голову:
— Якщо тобі так важливо їх повернути, доведи, що вони ще комусь потрібні!
Ліна заплющила очі і почала пригадувати свої улюблені сни…
- Як плавала в океані серед світних рибок…
- Як потрапила в місто, де час ішов назад…
- Як каталася на каруселі, що літала у небі…
Чим більше вона згадувала, тим яскравішим ставало світло навколо неї!
Онікс підскочив:
— Дивись!
Світло розлилося по кімнаті, торкнулося стін палацу, і той почав танути.
Король Тіні закрив очі.
— Я забув, які вони прекрасні…
Він махнув рукою — і всі сни повернулися до людей.
Висновок
Коли Ліна повернулася додому, все місто змінилося.
- Люди знову прокидалися усміхненими.
- Діти розповідали, як літали на драконах.
- Дорослі бачили країни, де ніколи не були.
А на ранок Ліна прокинулася і побачила… маленьку срібну пір’їнку на подушці.
Це був прощальний подарунок від Онікса.
Відтоді вона завжди знала:
Сни – це не просто картинки в голові. Вони живуть у наших серцях і допомагають нам вірити в диво.
