У звичайній українській школі, де дзвінок голосно лунає на перерву, як бойовий клич, де булочки з повидлом цінуються більше за золото, а черпак супу — майже королівська нагорода, почалася ця казка.
Її головним героєм був звичайний семикласник — Матвій Пасічник. Він носив великий рюкзак, у якому завжди було три ручки, половина бутерброда і один старий підручник з праці, на якому хтось колись написав: «Магія існує, просто шукай її там, де пахне клеєм ПВА».
Одного холодного весняного дня, коли шкільний обід складався з гречки з соєвими сосисками, кухарка Ніла Степанівна несподівано винесла на тацю… піцу. Гаряча, з золотистою скоринкою, з сиром, що стікав боками — вона сяяла в тому світі, як остання надія людства. Але було одне «але» — піца була одна, шматок — один.
Усі, хто побачив це чудо, завмер. Потім почалося справжнє безумство.
– Це – Голодні Ігри в Їдальні №3! — вигукнув Сашко, капітан шкільної футбольної команди, встаючи на стілець.
Учителька географії, яка спостерігала за всім з-за скляної стіни, лише похитала головою: «І знову понеділок».
Глава перша: Вибір чемпіонів
Правила були прості. Кожен клас виставляє по одному учаснику, і той бореться за шматок піци — використовуючи розум, кмітливість, фантазію і всі навички, здобуті в кабінеті праці.
Матвій, не бажаючи лишитися без обіду, зголосився від 7-Б. У його суперниках були:
- Ліза з 9-А, королева дебатів і чорного гумору.
- Петро з 8-Г, який міг змайструвати табурет з олівців.
- Та, звісно, Діма з 6-Б, що завжди носив у кишені рогатку і стікери.
Глава друга: Магія праці
Матвій згадав старий запис у підручнику. Повернувшись до кабінету праці, він знайшов шафу з написом: “Лише для учнів, які вірять у неможливе”. Всередині була звичайна на вигляд коробка з клеєм, шнурками, ґудзиками й блискітками. І магічна інструкція: “Створи прилад, який не просто діє, а мріє”.
WOW:
— Якщо шматок піци не дістанеться мені, то нікому, — пробурмотів Матвій і заходився творити.
Він зібрав клеймобота — крихітного големчика з ложок, гумок і котушки від ниток. Маленьке створіння могло бігати, відволікати суперників і — найголовніше — доставляти піцу.
Глава третя: Битва в їдальні
Бій почався з хрускоту — Діма запустив у Петра стікером. Ліза викликала дощ із макаронів, скориставшись саморобним лейкопультом. А Матвій — запустив клеймобота.
Шматок піци, ніби зачарований, почав переміщуватись по столах, під підноси, навіть ледь не впав у компот. Напруга зростала. Усі кидалися один на одного, а в кутку їдальні хтось тихо співав гімн «Хто не встиг — той запізнився».
Коли здавалося, що все втрачено, і піца потрапить у чужі руки, клеймобот зловив її і виніс прямо в руки Матвію.
— Я переміг! — вигукнув хлопець. — Але їсти буду не один!
Глава четверта: Урок на все життя
Матвій поділив піцу з усіма — навіть з тими, хто кидав у нього гумками. Його жест не лише зробив його героєм шкільного дня, а й показав головне: перемога — це не лише про те, хто перший, а про те, хто добріший.
Ця казка про те, що навіть у шкільній їдальні можуть відбуватися епічні події, варто лише повірити в магію, яка живе в старих підручниках, клеї та серцях учнів.
